Сергій Чернов: Децентралізацію активно почали, але на другому етапі застрягли
Під час другого етапу реформи децентралізації виникли труднощі з її впровадженням. Це стосується як громад, так і районних рад. Під час прямого ефіру у «Слобідському краї» Президент Української асоціації районних та обласних рад Сергій Чернов розповів, як можна виправити ситуацію та який європейський досвід буде корисний.
– Активно проводити децентралізацію Україна почала після того, як взяла курс на євроінтеграцію. На якому етапі ми зараз?
– Конкретні кроки щодо реформи децентралізації, реформи місцевого самоврядування і територіальних органів влади ми почали з 1 квітня 2014 року, коли урядом України була затверджена відповідна концепція. На виконання цієї концепції Кабмін затвердив дорожню карту.
З одного боку, почався еволюційний рух зі створення законодавчої бази, а з іншого – об’єднаних територіальних громад. Цей шлях тривав до 2020 року, коли відбулися чергові вибори в органи місцевого самоврядування, і в державі змінився адміністративно-територіальний поділ.
Ті громади, які добровільно не об’єдналися (а їх було понад 55 % в Україні), на вибори пішли в тій конфігурації, яку затвердили в Києві (уряд схвалював Перспективні плани формування територій громад). Перший етап реформи ми завершили і перейшли до другого, але тут і застрягли.
– Чого бракує, щоб завершити другий етап?
– Ми почали зміну адміністративно-територіального устрою, але не змінили повноваження і структуру органів влади. Для кожного рівня влади потрібно мати чітко виписані повноваження, які не мають дублюватися.
Сьогодні життя випередило правову базу. Потрібно надолужувати ці прогалини – внести зміни до Конституції в частині децентралізації і привести у відповідність усе, що за ці роки відбулося в частині реформи місцевого самоврядування й територіальної організації влади.
І відкрити шлюзи для створення виконавчих органів влади в обласних і районних радах, запровадити інститут префектів, який контролюватиме законність рішень органів місцевого самоврядування. І тільки після цього у правовому полі реформу буде забезпечено.
До речі, сьогодні є велика кількість територіальних управлінь і відомств, зокрема і на Харківщині, що мають контролюючі функції. А в новій системі координат вони повинні стати сервісними структурами.
Ці моменти потрібно чітко прописати в законодавчій базі.
У чинний закон «Про місцеве самоврядування», який був прийнятий у 1997 році, вже внесено понад тисячу змін різними законодавчими актами і рішеннями Конституційного Суду. Сьогодні керуватися таким документом важко навіть підготовленим фахівцям.
Наразі повноваження органів місцевого самоврядуванні прописані не тільки в базовому законі, а й у майже 400 законах і нормативних документах. Це потрібно переглядати, спрощувати.
Успішні практики
– Що втратили громади, які об’єднувалися не добровільно, а після рішення з Києва?
– Багато чого. Якщо б вони йшли еволюційним шляхом, то отримали б громаду в тій конфігурації, яку самі хотіли. Також вони не набули того досвіду, що громади, які рухалися самостійно. Вони не встигли підготувати до роботи кадри, а це дуже важливий чинник. У них не були сформовані виконавчі комітети. Таким громадам потрібно було паралельно і самим вчитися, і набирати фахівців у свої команди. Окрім цього, новоутворені громади не були готовими до такого рівня відповідальності. Та й допомога з боку ДФРР і міжнародних організацій уже набагато менша, бо кількість громад зросла. У перший рік їх було 150, а зараз майже 1500.
Складнощі другого етапу реформи
– Після укрупнення районів громади забрали до себе комунальну власність, яка раніше була на балансі райрад, – це і районні лікарні, і спортивні школи, і будинки культури тощо. І сьогодні навіть «старі» громади кажуть, що це дуже велике навантаження на бюджет ТГ…
– Так, з укрупненням районів у всіх громад додалося викликів. Нагадаю, на Харківщині замість 27 утворилося 7 районів. На мою думку, низка управлінських рішень була помилковою. Мені здається, що 2021 рік повинен був стати перехідним. Не потрібно було автоматично передавати з районного рівня все майно і всі заклади, що надавали послуги, до громад.
Звісно, є громади, які забрали майнові комплекси та юридичні особи і працюють сьогодні ефективно (переважно це ті, що об’єднувалися добровільно). А є громади, які не змогли та не зможуть цього зробити, бо їм не вистачає ресурсу. Втрачають через такі рішення звичайні люди, бо стають обмеженими в можливості отримати послугу.
Сьогодні до Української асоціації районних та обласних рад надходить багато тривожних сигналів з різних куточків України – десь після передачі майна закриваються ДЮСШ (бо громада їх не може потягнути), вже закрито близько сотні об’єктів, що надавали послуги вчителям з підготовки та перепідготовки кадрів, у майже 50 районах обмежили надання соціальних послуг.
Наразі потрібно моніторити не передачу майна, а ситуацію, яка була до та після змін в адмінтерустрої. Там, де послуга стала кращою, там завдання реформи на цьому етапі виконане. А там, де послуга стала неякісною чи взагалі зникла, допущена помилка і треба шукати де саме – у прийнятті нормативно-правових документів чи в конкретних рішеннях, які були запроваджені органами влади на цих територіях на обласному, районному чи базовому рівні. На першому плані повинна бути саме послуга.
Наприклад, на Харківщині виникли величезні проблеми з підвезенням людей. Ідеться не тільки про пільговий контингент, а й про громадський транспорт, за допомогою якого з’єднуються населені пункти. Наприклад, раніше автобус ходив тричі на тиждень, а сьогодні – один раз на тиждень. Це ненормально.
Є багато викликів, які громади не можуть вирішити самотужки.
І тут саме поле для діяльності райрад укрупнених районів та РДА, але там повинні бути фінансові ресурси, яких сьогодні немає.
– Як країни ЄС долали схожі виклики?
– Шлях був різним, бо країни Євросоюзу проводили реформу децентралізації в різні часи.
До речі, країна з високим рівнем життя Швеція 40 років тому провела у себе децентралізацію, але кілька років тому вона знову повернулася до цього питання. Бо в східних регіонах Швеції, де території мають менше населення, виникли проблеми із самодостатністю. Тому сьогодні вони вносять зміни в законодавче поле, у нормативну базу. Держава постійно моніторить ситуацію і зацікавлена, щоб усі території могли самостійно розвиватися і працювати.
Ефективно реформу децентралізації провели поляки. Під час фінансової кризи 2008 року і зараз під час пандемії багато країн ЄС мінусують свій ВВП, а Польща жодного року не пішла у мінус за цим показником. Так зростання ВВП зменшилося, але в мінус він не пішов. Це свідчить про те, що там дуже ефективно після децентралізації сформована влада і вибудувана система управління країною.
Знаю досвід Італії. Вони помилилися, коли впроваджували реформу децентралізації і зробили начебто потужний базовий та регіональний рівні, а значення субрегіонального рівня нівелювали. З’явилася велика кількість проблем, які неможливо розв’язати на базовому рівні, а на регіональному складно охопити великі території. Наразі італійці намагаються підсилити субрегіональний рівень.
Тому і нам не треба щось вигадувати, а потрібно взяти досвід різних країн, які розвиваються демократичним шляхом і живуть у системі координат, до якої прагнемо і ми. Звісно, робити це потрібно, зважаючи на наші особливості – ментальні, географічні тощо.
Автор: Юлія Шматченко
Джерело: офіційний сайт УАРОР
