Уманська районна рада
Уманський район, Черкаська область

Живої пам’яті багаття: до 70-річчя від дня народження Степана Павленка

Переглядів: 284

Сьогодні, 12 березня 2019 року, могло б виповнилося 70 років від дня народження Степана Павленка - вчителя, поета, прозаїка, перекладача, публіциста, редактора, критика. Працюючи сільським вчителем, Степан Онисимович виховав не одне покоління учнів. Він прокладав шлях до серця кожного школяра, своєю довірою надавав підтримку і надихав учнів навчатися і творити.

11 березня 2019 року голова Уманської районної ради Оксана Супрунець відвідала Бабанську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів, де разом з директором Надією Жмуденко, учнями та вчителями школи вшанували Степана Павленка - Учителя, Людину, Поета. На захід була запрошена дружина Степана Онисимовича Ольга Павленко.

Учні школи декламували вірші поета, ділилися спогадами своїх батьків про талановитого вчителя. Ті, хто знав його особисто, згадували, що «якимось дивом він сіяв навколо себе віру в усе гарне, добре, світле».

Степан Онисимович  був щедро обдарований талантами. І найперший із них – учительський. Дітям, школі він служив чесно і самовіддано до останньої хвилини. Він допоміг визначитися у житті багатьом своїм вихованцям. Ця унікальна людина вражала працелюбством хлібороба, допитливим розумом вченого, витонченим слухом на звучання українського слова.

Він був справді героїчною постаттю на царині сили духу та інтелекту, такій скромній в нашому сьогоденні.

Скільком учням  він прищепив любов до рідного слова, в скількох серцях посіяв паростки  любові до України.

Звертаючись до присутніх, Оксана Супрунець наголосила, що одним із пам’ятних місць, які необхідно доглядати й шанувати, є молила Степана Павленка.

Довідково:

Народився Павленко Степан Онисимович 12 березня 1949 р. у с.Легедзине (нині Тальнівського району)  в багатодітній  сім’ї, був п'ятою і останньою дитиною. Згадував Степан Онисимович своє нелегке післявоєнне дитинство, непереможний потяг до книги, до слова, до поезії. Уже школярем почав друкуватися. І якою була радість, коли побачив своє прізвище та своє творіння в районній газеті. Після закінчення Черкаського державного педагогічного інституту вчителював на Львівщині (у Турківському та Яворівському районах), а з 1974 року - у загальноосвітніх школах сіл Юрківки (Уманського району Черкаської області), Тернівки (Бершадського району Вінницької області) й Бабанки (Уманського району Черкаської області).

На Львівщині Степан Павленко знайшов дружину Ольгу Петрівну, разом з якою виростив трьох обдарованих дочок.

 Степан Онисимович - автор методичних, літературознавчих і публіцистичних статей, художніх творів, перекладів. Мав журналістський і редакторський хист – писав для багатьох видань, редагував не одну книжку і вивів у літературу не одного автора. Своєї ж книжки так і не видав.

Свої найкращі сподівання пов’язував тільки з незалежною Україною. Без неї себе не мислив: «Так хотілося б, щоб світле перемагало у всьому, щоб наші діти й онуки стали нарешті щасливими».

Він був одним із тих, хто сповідував у житті ідеали добра без сподівання на будь-яку нагороду. Таким він залишиться назавжди у пам’яті всіх, хто його знав. Біографія Степана Павленка тісно пов’язана із сільською школою. Їй  віддав понад три десятиріччя.  Як людина неординарна, писав вірші, педагогічні етюди, наукові й методичні статті, перекладав свого улюбленого Гейне.

«Вдячний долі, що в непростий наш час подарувала мені радість хоч кількох цілющих ковтків із бездонної  поетичної чаші німецького генія. Адже, як відомо, істинна поезія ніяким рокам не підвладна. Причащаючись нею, ми причащаємось  вічністю», - писав Степан Павленко.

Він був правдолюбом, високо ніс  звання Людини, не розмінюючи власну совість і гідність на титули та матеріальні цінності.

Він був мужнім чоловіком, від якого ніхто не чув скарг на недугу, що їла його.

На жаль, Степан Онисимович не побачив виходу у світ збірки своїх найкращих літературних творів, над якими самовіддано працював усе життя.

Внаслідок важкої хвороби 26 вересня 2003 року Степан Павленко помер. Похований у с.Легедзине.

Його коротке віддане людям життя вміщене в книзі «Вічність така коротка». На жаль, ця збірка побачила світ уже після смерті автора.

 

Степан Павленко:

«Є люди, як свічки, –

Згоряють, відходять в небуття.

Є люди, як зірки, –

Горять і світять все життя.

Та ні, це не зірки, холодні, мертві.

Вони – сонця, засвічені у небі,

Які горять, обігрівають все і не згаснуть.

І не загинуть...».

 

Підготувала Дана Гайда

« повернутися до списку новин